ВСТУПЛітература як вид мистецтва
Мистецтво виникло в сиву давнину, коли давні люди почали малювати в печерах, вирізьблювати на камінні й кістках сцени зі свого життя, танцювати, співати й поетично розповідати про навколишній світ і самих себе. Навіть тоді, коли ще не було писемності, прагнення краси вже було притаманне людям. Воно стало основою мистецтва.
Мистецтво є процесом творення особливого художнього світу, що подібний до реального світу, але водночас відрізняється від дійсності, бо розбудований за законами краси й має власні закони розвитку. Мистецтво — це ще й особливий спосіб пізнання світу та людини, форма спілкування, діалог (автора й того, хто сприймає мистецтво, а також багатьох людей різних поколінь, країн і культур між собою). Мистецтво звернене до людських почуттів, упливає на них і формує внутрішній світ особистості та її моральні якості, тобто виховує. Воно допомагає людині сформувати естетичний смак (уміння розрізняти красиве й потворне, художнє та нехудожнє, оцінювати твори, орієнтуватись у світі мистецтва) й отримати велику насолоду від творів мистецтва. Властивістю мистецтва є його образність — утілення в конкретних формах певних уявлень про світ, життя, людські стосунки, ідеали, цінності. Музика, живопис, література, скульптура, архітектура, театр, кіно та інші витвори людської майстерності — усе це види мистецтва, що виробила людська фантазія. Вони споріднені між собою. У них виявляється найголовніша ознака мистецтва — краса, що не втрачає своєї значущості за будь-яких змін у суспільстві. Краса слугує не фізичним, а духовним потребам особистості, тому мистецтво потрібне тим, хто шукає сенс життя, своє місце у світі, ідеал.
Художня література — один із найважливіших видів мистецтва. Оскільки основним матеріалом літератури є слово, то її називають мистецтвом слова, або словесним мистецтвом.
Функції художньої літератури як виду мистецтва:
- пізнавальна (дає змогу пізнати світ і людину);
- виховна (виховує моральні якості й естетичний смак);
- естетична (розбудовує світ за законами краси, створення яскравих художніх образів, у яких утілено уявлення про життя та духовні ідеали);
- гедоністична (дає насолоду від процесу читання й осмислення прочитаного).
Художній образ
Мистецтво осягає буття людства, суспільства, особистості, природи в художніх образах. Художній образ є основою будь-якого різновиду мистецтва, а також фольклору (як народного мистецтва). Художній образ поєднує реальний світ і творчий задум митця (художній вимисел), уявлення (або ідею) та конкретне, індивідуальне втілення (у предметах, явищах, особах персонажів тощо). Образність (тобто здатність до творення художніх образів) відрізняє мистецтво від інших видів духовної діяльності, наприклад, від науки, де важлива точність, а не вигадка. Для розуміння художнього образу важливо не тільки те, який зміст у ньому втілено (ідея чи уявлення), а й те, як він створений, які засоби використовує митець для увиразнення образу (наприклад, портрет, пейзаж, мова, вчинки і т. д.). Потрібно враховувати й співвідношення одного художнього образу з іншими, його зміни в процесі розвитку сюжету твору (це стосується словесного, драматичного, музичного видів мистецтва).
Художній образ у мистецтві виконує різні функції. Він є особливим засобом пізнання світу та людини, може втілювати духовний ідеал (митця, народу, епохи, людства). Естетичне призначення художнього образу полягає в тому, що він дає насолоду людям, формує їхній естетичний смак. Нам цікаво спілкуватися з улюбленими образами протягом усього життя. Художній образ може виховувати, формуючи наші уявлення про моральні якості, призначення людини у світі, національні та загальнолюдські цінності. За змістом розрізняють такі види художніх образів, як образи-предмети, образи-персонажі, образи-описи (зображення природи, помешкання, міста тощо), образи автора, розповідача, читача та ін.
Сучасна фізкультхвилинка
Поняття про міф. Основні групи міфів
З давніх-давен люди намагалися пояснити світ, природу та своє місце в навколишньому середовищі. Так виникли міфи, що є особливим способом мислення, утіленням колективної свідомості народу, відображенням уявлень і вірувань давніх людей. Міф у перекладі з грецької означає слово, чутка, звістка, розповідь. Від цього слова походить поняття міфологія — 1) сукупність міфів; 2) наука, завданням якої є вивчення міфів.
У багатьох народів можна знайти подібні міфи — про виникнення світу й людства, природні явища, богів і героїв. Це зумовлено тим, що давні люди в різних куточках Землі намагалися дати пояснення різним явищам природи та незбагненним подіям. Буття людини, природні стихії, рух планет і плин часу — усе це давало ґрунт для виникнення міфів. Вони були не тільки результатом людської фантазії, а й художнім (поетичним) переосмисленням історії, досвіду попередніх поколінь, реальних подій, що колись відбувалися.
За змістом міфи умовно поділяються на такі тематичні групи:
- міфи про створення та будову світу;
- міфи, які пояснюють виникнення якогось явища в природі чи в людському суспільстві;
- міфи, у яких викладено вигадані історії про минувшину;
- міфи, пов’язані з календарними обрядами, магічними дійствами відповідно до природного циклу;
- міфи про богів, у яких утілено уявлення давніх людей про явища природи та людські якості;
- міфи про подвиги героїв;
- міфи про загибель цивілізації, кінець світу та ін.
Образи, що використовуються в міфах, називаються міфологічними. У них у конкретній формі втілено уявлення давніх людей про світ, природу, ідеали. Міфологічні образи є традиційними для певного народу. Разом із тим чимало міфологічних образів стали вічними для різних народів.
Стародавня Греція
Грецькі міфи
Грецька міфологія
ПАНТЕОН БОГІВ
Давньогрецькі герої
Словничок «Герої давньогрецьких міфів»
Кронос — титан, батько Зевса.
Феміда — богиня правосуддя і справедливості.
Атлант, Менетій, Прометей, Епіметей — сини титана Іапета.
Афіна — богиня мудрості, ремесел та справедливої війни.
Гефест — бог ковальства.
Океан — найстарший син Урана і Геї.
Іо — аргоська царівна, перетворена ревнивою Герою на телицю.
Аргус — стооке чудовисько, що стерегло Іо.
Гермес — бог-вісник.
Гера — дружина Зевса, богиня шлюбу.
Мойри — богині долі.
Фетіда — богиня моря.
Ахіллес — син Фетіди і Пелея, найбільший герой Троянської війни.
На півдні Європи, на берегах теплих Іонічного й Егейського морів, розташований Балканський півострів, а біля нього — чимало великих і малих островів. Саме там існувала Стародавня Греція, яку ще називають Елладою, а її мешканців — еллінами. На цих землях у II–I тис. до н. е. виникли прекрасні сказання про створення світу, діяння богів і героїв, про різні природні явища.
Грецька міфологія входить у поняття античність — сукупність історичних і культурних надбань давніх греків і римлян, яка утворила фундамент європейської культури.
Перші міфи виникли за умов общинно-родового устрою, який визначав передусім сімейні зв’язки. Природа й увесь навколишній світ уявлялися як об’єднання живих розумних істот, що пов’язані між собою родинними зв’язками й скеровують долю світу та людей.
За уявленнями давніх греків, світ постав із Хаосу, який видавався їм як щось вічне, темне та нескінченне. Із Хаосу виникла Гея — Земля, яка наділялася магічними властивостями народжувати все нове. Невдовзі з’явилася сила, яка все оживлювала, — Кохання (Ерос). Глибоко під землею, як уважали греки, знаходиться Тартар — похмура темна безодня. Поки не було ночі й дня, Гея, Ерос і Тартар існували у величезному Хаосі. Слідом за першими богами з Хаосу вийшли Ереб (Морок) і Нікс (Ніч), їхніми дітьми були Ефір (Світло) і Гемера (День). Так греки пояснювали виникнення дня та ночі.
За уявленнями давніх греків, на Олімпі, найвищій горі (2911 м) у Греції, жили боги, які нічим не відрізнялися від людей, за винятком безсмертя й вроди. Наймогутнішим серед них був Зевс — володар неба й землі, громовержець, цар богів і людей. За його наказом Гефест, покровитель ремесел, збудував для богів розкішний палац. Серед олімпійських богів найвідомішими є: Посейдон — брат Зевса, володар морів і океанів, покровитель мореплавства; Деметра — сестра й дружина Зевса, богиня хліборобства та родючості, покровителька шлюбу; Гера — сестра Зевса, його дружина після Деметри, богиня родинного щастя, подружнього кохання; Афіна — дочка Зевса, богиня мудрості, військових наук, справедливості; Гермес — син Зевса, покровитель мандрівників, купців, торговців; Афродіта — дочка Зевса, богиня кохання й вроди. На Олімпі не було снігу й дощів, спеки чи холоду. Олімпійці жили в розвагах і бенкетах, слухали чарівні пісні муз — богинь поезії, мистецтв і наук. Однак нерідко олімпійські боги спускалися на землю, спілкувалися з людьми, інколи закохувалися в них і навіть брали шлюб із земними мешканцями.
У Стародавній Греції панував культ героїв — напівбогів, легендарних воїнів, засновників міст. Вони вважалися посередниками між богами й людьми. Герої нерідко наділялися людськими якостями, утілювали уявлення греків про добро і зло, правду та кривду, справедливість і несправедливість. Серед міфічних героїв найвідомішими є: Геракл, який здійснив багато славних подвигів; Тесей, котрий подолав страшного Мінотавра в Лабіринті; Персей, який знищив морське страховисько й урятував красуню Андромеду; Ахілл, Гектор, Одіссей, Паріс та інші герої міфів про Троянську війну.
Від образів грецької міфології розпочинається галерея вічних образів у світовому мистецтві й літературі.
Нарцис
Нарцис (Наркіс) — син річкового бога Кефіса й наяди Ліріопи, мисливець. Він був дуже вродливим юнаком й улюбленцем німф. Проте Нарцис нехтував усіх дівчат, які в нього закохувалися. Немесіда (богиня людської долі) вирішила покарати Нарциса за пиху. Якось на полюванні він побачив у джерельній воді своє відображення й так закохався в нього, що з любові помер. На могилі Нарциса виросли квіти (які потім стали називати його ім’ям). За іншою версією міфу, Афродіта покарала Нарциса за те, що він зневажив кохання Ехо — німфи, яка уособлює відлуння, що чути в горах і лісах. У переносному значенні слово нарцис — самозакохана людина.
Геракл
Геракл (Геркулес — так його називали римляни) — один із найпопулярніших грецьких героїв, наділений дивовижною силою, син Зевса й Алкмени. 12 подвигів Геракла стали основою багатьох міфів і творів мистецтва. Свій перший подвиг Геракл здійснив, задушивши величезного немейського лева. Важкою була битва героя з лернейською гідрою, бо на місці кожної відрубаної голови в неї виростали дві нові. Коли в околицях міста Стімфала з’явилася зграя птахів із мідними дзьобами, яка спустошила місцевість, Геракл знову прийшов на допомогу людям. Богиня Афіна дала йому мідні тимпани (музичні інструменти, подібні до тарілок), від звуку яких птахи збожеволіли, і герой перестріляв їх із лука. Цар Еврістей ставив чимало складних завдань Гераклові: то йому захотілося мати чудесну лань із мідними ногами й золотими рогами, то наказав убити страшенного кабана, який винищував околиці гори Ериманф, то зажадав, щоб Геракл вичистив від гною стайні царя Авгія… Звідси походить вислів авгієві стайні — у переносному значенні — бруд, щось дуже занедбане, безладдя.
Один із подвигів Геракл здійснює на острові Крит, де в царя Міноса був величезний бик. Володар морів Посейдон наслав на тварину сказ, бик гасав по острову, убиваючи всіх, хто траплявся йому на дорозі. І тільки Геракл не побоявся його.
Останній і найважчий подвиг Геракла — приборкання стоголового пса, стража царства мертвих Кербера (Цербера). Герой спустився в царство Аїда (підземне царство мертвих) і здолав жахливу потвору.
Гра «Вірю — не вірю»
1) Велетенський лев був чудовиськом, породженим Тіфоном і медузою Горгоною.
2) Геракл узяв із собою улюблений лук зі стрілами, що подарував йому сам Аполлон.
3) Люди з радістю показали герою, де саме можна знайти велетня — лева.
4) Лев упав, уражений стрілою Геракла.
5) Геракл задушив немейського лева.
6) Еврисфей з переляку сховався від героя за троном і прогнав Геракла.
7) Еврисфей був прикро вражений, що Геракл повернувся живим і не- ушкодженим, ще й переможцем.
Лексичний словничок
А́вгієві ста́йні, коню́шні — в грецькій міфології обора царя Еліди Авгія, що мав багато худоби й не чистив обори від гною 30 років. Геракл очистив авгієву обору за один день, пустивши через неї воду двох рік — Алфею й Пенею.В переносному розумінні вираз авгієві стайні означає надзвичайно забруднене місце, велике безладдя або вкрай занедбані й заплутані справи
Геракл – дужа людина
Гераклові стовпи – крайня точка, межа, край чого – небудь
Гераклів подвиг – справа, що потребує неабияких зусиль
Геракл на роздоріжжі – людина, якій важко обрати рішення
Прометей
Прометей (з грецьк. провидець) — у грецькій міфології син титана Япета й німфи Клімени (у варіантах — Феміди, Асії). Він допоміг Зевсові подолати титанів і здобути владу над світом. Під час суперечки про зменшення жертв богам Прометей став на бік людей, які потерпали від голоду й були безсилі проти могутніх олімпійців, поділив забитого бика на дві частини. В одну купу склав усе м’ясо й накрив шкурою тварини, а в другу — одні кістки, поклавши на них шматки жиру. Зевс, уведений в оману, вибрав купу, яка лисніла смачним жиром. Відтоді люди стали приносити в жертву богам кістки, тобто гіршу частину забитої тварини, а самі їли м’ясо. Зевс розгнівався на людей і забрав у них вогонь. Однак Прометей викрав вогонь з Олімпу й приніс його людям в очеретині. Так людський рід було врятовано від голоду й холоду. Однак за протидію богам Зевс звелів покарати Прометея — прикути його до однієї зі скель Кавказьких гір і пробити списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом клював печінку героя. За ніч вона відростала, а вранці орел прилітав знову.
Багато тисячоліть Прометей терпів ці муки. Він знав страшну таємницю про те, що на Зевса очікує загибель: якщо той візьме собі за нову дружину богиню Фетіду, її син уб’є Зевса. Інша богиня — Феміда— умовила Прометея розкрити пересторогу. І Зевс, удяч
Дедал та Ікар
У Стародавній Греції були напрочуд розвинуті різні ремесла й види мистецтва. У зв’язку з цим у багатьох міфах порушуються проблеми творчого пошуку й змальовано образ творця.
Дедал був славетним скульптором, будівничим, різьбярем, винахідником різних інструментів. Саме ймення Дедал з грецької означає робити по-мистецькому. Із пташиного пір’я й воску Дедал зробив для себе та свого сина Ікара великі крила, на яких вони піднялися високо в небо. У захваті, забувши батькову пересторогу, Ікар полинув вище, аж до сонця. Віск на його крилах розтанув, і юнак загинув, а нещасний батько не зміг його врятувати... Образи Дедала й Ікара стали втіленням нестримного творчого пошуку, попри небезпеки й перешкоди на цьому шляху.
Деметра і Персефона
З давніх-давен греки шанували богиню родючості, хліборобства, шлюбу Деметру — дочку Кроноса та Реї, сестру й дружину Зевса. Її зображували з кошиком фруктів або колосками на голові. Згідно з міфом, вона навчила людей обробляти землю, користуватися її дарами, щедро дарувала людям достаток і мир. Як й інші безсмертні боги, Деметра жила на Олімпі, але часто любила спускатися на землю, беручи із собою доньку Персефону (або, як її звала, Кору). Однак Аїд, вражений красою Персефони, викрав її. Після марних пошуків доньки Деметра довідалася про це від Аполлона (Геліоса). Розгнівавшись, вона залишила Олімп і позбавила землю родючості. Щоб заспокоїти Деметру, Зевс послав Гермеса в підземне царство за Персефоною. Проте Аїд дав Персефоні гранатових зернят. З’ївши їх, вона не могла забути підземного царства. За велінням Зевса Персефона дев’ять місяців у році проводила в матері, а три місяці правила в царстві Аїда. Деметра відновила на землі родючість і повернулася на Олімп. Культ Деметри в Стародавній Греції був пов’язаний із землеробством, а також із родинним життям і вихованням дітей.
Орфей і Еврідіка
Міфологічний сюжет про Орфея й Еврідіку теж пов’язаний із темою мистецтва, що перемагає все на світі, навіть смерть. Син фракійського царя Еагра (за іншими міфами, син Аполлона) і Калліопи (музи співів, епічної поезії та науки) — славетний співець і поет Орфей — міг зачаровувати своєю грою на арфі не тільки людей, а й звірів, дерева та скелі. Від його пісень заспокоювалося навіть розбурхане море. Згідно з грецькими міфами, Орфей брав участь у поході аргонавтів до Колхіди, допомагаючи їм своїм мистецтвом у скрутні хвилини.
Коли його дружина, німфа Еврідіка, померла від укусу гадюки, Орфей спустився за нею до царства Аїда. За однією з версій, володар царства померлих Аїд, захоплений грою і вражений коханням Орфея, погодився відпустити Еврідіку, але за умови, що Орфей не подивиться на дружину, поки не ввійде з нею до свого будинку. Орфей порушив заборону, озирнувся і — назавжди її втратив. Еврідіка перетворилася на тінь, яка згодом розтанула в темряві… Образ Орфея став утіленням високої майстерності митця, а стосунки Орфея й Еврідіки — символом відданого, вічного кохання.
Цікаві факти про Індію
Індійські міфи
Півострів Індостан відокремлений горами від іншої частини континенту — Азії. Він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря та Бенгальської затоки. Тут розміщена прекрасна й загадкова країна Індія, де приблизно в ІІ тис. до н. е. виникли індійські міфи. У різні часи індійці поклонялися різним богам. Найважливішими для них були: Брахма — бог-отець, прабатько всього і всіх, один із трьох правителів Усесвіту, Вішну та Шива — теж правителі Всесвіту разом із Брахмою. Крім того, дуже популярними були: Індра — бог грози та грому, Варуна — бог океану й володар заходу, Вівасват — бог сонця й прабатько смертних людей, Агні — бог вогню, Кубера — бог багатства, цар царів і володар півночі. Серед богів-жінок давні індійці шанували Адіті — матір світлих богів, Дану — матір могутніх велетнів, Діті — матір грізних демонів, Калі — богиню війни.
Як і в міфах інших країн, в індійській міфології були істоти, які чинили спротив богам, шкодили людям. Це змієподібні страховиська – асури, демони та велетні. І хоча за походженням вони були старшими братами богів, проте потім стали їхніми запеклими ворогами, борючись за панування над світом.
Творення світу
Як і в багатьох міфах інших народів, створення світу в індійській міфології пов’язане з верховним божеством — Брахмою, а його походження обумовлено чарівним предметом — першопочатком усього — Золотим Яйцем (за іншою версією, Лотосом).
Про потоп
Про створення ночі
У міфі йдеться про смерть чоловіка, якого звали Яма. Він був сином Вівасвата й уважався першим смертним чоловіком на землі, а після смерті став володарем царства смертних, богом смерті. У формі міфу давні індійці намагалися пояснити існування дня і ночі, життя і смерті, а також такого важливого для людей поняття, як час.
Про золоті часи
Як і в інших міфах різних народів, в індійській міфології закарбовані уявлення давніх людей про гармонію світу, мрія про щасливе життя. Це головна думка міфу про золоті часи.
Цікаві факти про Єгипет
Єгипетські міфи
Єгипетська міфологія почала формуватися в IV тис. до н. е. Міфи давніх єгиптян були пов’язані з віруваннями людей. У кожній провінції вірили у своїх богів і по-різному пояснювали світ і все, що існує довкола. Так, в одній частині Стародавнього Єгипту люди вважали, що землю оточують і підтримують гори, населені богами й велетнями, а довкола них бігає сонячний осел, що тікає від змія — ночі. В інших землях світ уявляли великим кільцем океану, а води Нілу начебто впадають у нього. Існує чимало міфів, пов’язаних із Нілом, адже він визначав усе життя єгиптян.
Давні єгиптяни обожнювали тварин. Майже всіх богів вони зображували людьми з головами тварин або птахів. Бог-творець, за допомогою якого постав світ, зображений в образі Птаха (він також був покровителем ремесел). В особливій пошані в єгиптян були бик (бог Апіс), корова (богиня Ісіда), баран (бог Амон), змія (бог Атум), крокодил (бог Себек), кішка (богиня Баст), левиця (богині Тефнут і Сехмет), шакал (бог Анубіс) та ін.
Найголовнішим був культ сонця, якe вважали творцем Усесвіту й богів. Богом сонця вважали спочатку Атум, а потім Ра. Осіріс був богом родючості й царем загробного світу, Геб — богом землі, Шу — богом повітря, сином Ра, Тефнут — богинею вологи, донькою Ра й дружиною Шу.
У єгипетській міфології є кілька міфів про походження світу. Коли не було ні землі, ні неба, Усесвіт нагадував безмежний океан води. Цей водяний хаос мав ім’я Нун. Він і був батьком богів. З його глибин вийшли боги, які створили землю, небо, тварин і рослини. І першим серед них було сонце. Існує й інший міф про походження світу. Спочатку серед вод безмежного океану з’явився пагорб. І от якось на ньому розкрилася дивовижна квітка лотоса. У її пелюстках було сховане дитя, якому судилося стати богом на ім’я Ра. Від дитини йшло таке сліпуче сяйво, що Всесвіт, який досі перебував у пітьмі, освітився й ожив. Є ще один міф, згідно з яким сонце вийшло з яйця, яке зніс птах, що піднявся з водяного хаосу.
Ра та Апоп
У цьому міфі знайшли відтворення уявлення давніх єгиптян про існування дня і ночі, а також про одвічну боротьбу добра і зла. Силу світла уособлює Ра, а силу зла — змій Апоп. Прийом антитези увиразнює основну думку давньої оповідки, де присутній Ніл як традиційний образ єгипетської міфології.
Як Тефнут покинула Єгипет
Єгипет розташований на північному сході Африки й частково Азії. Там завжди дуже спекотно. Денна температура в Єгипті сягає +50°С. У давні часи тільки в долині Нілу вирувало життя. Єгиптяни обожнювали Ніл і придумали чимало міфів про те, як він наповнюється водою та як висихає. Один із них — міф про те, як Тефнут, богиня вологи, покинула Єгипет, і через те там настали лихі часи.
Вправи у Learningapps (автор Леся Сич)
1. Вправа Пазли "Міфологія"
2. Вправа Пазли "Давньогрецька міфологія"
3. Вправа "Встанови відповідність. Грецька міфологія".
4. Вправа "Міф і література"
Байка як літературний жанр
Байка як жанр літератури спирається на традиції фольклору. У ній поєднались ознаки казки про тварин і прислів’я. Персонажам, які прийшли в байку з усної народної творчості, притаманні усталені риси характеру та поведінки. Лисиця завжди хитрує, лев прагне влади, заєць усього боїться, віслюк постійно пошивається в дурні. Ключовою ознакою байки, як і народних казок про тварин, є алегорія — перенесення людських якостей і стосунків, загальних уявлень про них на конкретні образи (тварин, рослини, людей, предмети).
Алегорія є способом інакомовлення, тобто коли мовиться про одне, а на увазі мається зовсім інше. Наприклад, образ вовка дає можливість байкареві викрити жорстокість, а потім показати несправедливість і беззаконня, до яких призводять ці якості. Алегоричні персонажі тварин віддзеркалюють світ людей, їхні стосунки, уявлення про чесноти та вади.
Найчастіше в байках розкриваються моральні хвороби людського суспільства: знущання сильних над слабкими, прагнення до багатства будь-якою ціною, жорстокість, надмірна довірливість, брехливість, свавілля, несправедливість та ін. Викриваючи вади, байкарі водночас уславлюють високі моральні якості людини, які завжди цінувалися в народі й оспівувались у творах усної народної творчості: чесність, доброта, працьовитість, скромність, природний розум тощо.
У побудові байки визначають дві основні частини: розповідь (про якусь ситуацію чи епізод) і мораль — висновок, який утілює ідею байки та її повчальний зміст. Мораль може міститися як на початку байки (зачин), так і наприкінці твору (кінцівка). Мораль (у вигляді влучного висловлювання) містить глибоке узагальнення, яке може бути доречним у різних життєвих ситуаціях, нерідко стаючи крилатим висловом. Моральні висновки байки мають на меті практичне застосування — указати на недоліки, висміяти вади або негативні явища, попередити людину, підказати розумне рішення.
У байці немає розгалуженого сюжету, розлогих описів, великої кількості персонажів. У цьому жанрі на прикладі простої ситуації та 1–2 (рідше 3–4) персонажів розкривається певна проблема, що стосується людської поведінки, характеру або явища життя.
Презентація "Байка у світовій літературі"
Портфоліо байки
1) Історія виникнення. Байка виникла з фольклорних джерел – казок, прислів’їв.
2) Значення слова. Байка - грецьке айнос – глибокодумне оповідання, що потребує
тлумачення.
3) Байка – невелике, переважно
віршоване алегоричне оповідання
сатиричного і повчального змісту
4) Першу байку було створено в Давній Греції у VIII— VII ст. Гесіод «Соловей і Яструб»
5) Езопова (езопівська) мова — мова, сповнена натяків, недомовок, у якій думка автора має замасковану
форму.
Мова байок - мова
проста, невигадлива, наближена до розмовної, відсутні метафори.
6) Художні засоби
Алегорія - зображення
людей в образах тварин, предметів, явищ.
Лисиця в байках постає алегорією хитрості, осел —
глупства й упертості, свиня — невдячності й невігластва, лев — сили й влади,
вовк — хижацтва.
Персоніфікація або уособлення - тварини наділені людськими
здібностями та рисами
Сатира - різновид комічного,
художній прийом, заснований на різкому висміюванні пороків, хиб, негативних
явищ дійсності.
Гумор - різновид комічного, відображення смішного в
життєвих ситуаціях і людських характерах. (доброзичливе висміювання)
Іронія – різновид комічного,
висміювання, насмішка
8) Головна мета байки — виховна. На
доступних прикладах вона пояснює важливі закони людського співіснування, навчає
відрізняти справжні чесноти від удаваних, допомагає переосмислити складні життєві
ситуації.
7) Видатні байкарі
Езоп (Давня Греція VІ
ст.. до Р.Х.) – родоначальник жанру байки
Федр (Давній Рим, І
ст.. після Р.Х.) – творець літературної байки
Жан де Лафонтен (Франція, XVII ст.) - звеличив жанр байки
Іван Крилов (Росія,
ХІХ ст.) – його байки «книга
мудрості самого народу»
Українські байкарі: Григорій
Сковорода, Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Євген Гребінка, Леонід Глібов, Б. Грінченко, П. Глазовий, М.
Годованець
Езоп
Близько VI ст. до н. е.
Першим автором байок у світовій літературі вважають Езопа — давньогрецького мудреця та письменника. Про нього залишилося небагато достовірних відомостей. Припускають, що він жив у VI ст. до н. е. на грецькому острові Самос, був рабом і мав вельми непривабливу зовнішність. Проте тягар неволі й фізичні вади не тільки його не зламали, а загострили розум, загартували волю й розвинули письменницький талант.
Саме Езопові належать перші алегоричні розповіді про голодного вовка й хитру лисицю, хвалькуватого павича та довірливу ворону. Ці розповіді почали називати байками. За образами тварин, рослин, речей у байках письменника, як і в народних казках, були приховані ситуації з життя людей. Рабське становище спонукало його говорити про несправедливість сильних і про беззахисність слабких, про людські недоліки й вади, але не відкрито, а за допомогою алегорій і натяків, тобто інакомовно. У подальшому таку інакомовну розповідь почали називати езоповою мовою.
Крук і Лисиця
Письменники, котрі брали сюжети з творів Езопа, змінювали персонажів і деталі, але залишали незмінними алегоричний зміст і мораль байки. Так, римський байкар Федр замість шматка м’яса дав Крукові сир, який залишився незмінним у байках Ж. Лафонтена та І. Крилова. Крука на Ґаву (Ворону) замінили російські та українські байкарі, втіливши в ній такі людські риси, як нерозумність і неуважність. Приказка «зловити ґаву» (рос. «проворонить») тісно пов'язана з образом цього птаха. Український байкар Леонід Глібов назвав свою байку на відомий сюжет теж «Ґава і Лисиця».
Літаючи по дворах, Ґава
Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатная була…
Іван Крилов
1769 — 1844
Іван Андрійович Крилов народився в м. Москві в сім’ї бідного армійського офіцера. Після смерті батька родина довго жила в злиднях. Хлопцеві не довелося систематично навчатися в школі, але він багато читав, самостійно вивчив французьку, італійську, грецьку мови, математику, а також навчився грати на скрипці. Мати, домагаючись призначення пенсії синам, переїхала до Санкт-Петербурга. Там І. Крилов улаштувався на службу до Імператорської публічної бібліотеки, де працював майже 30 років. Після смерті матері все життя опікувався долею молодшого брата, сплачував за його навчання, допомагав із роботою.
Івана Крилова ще з юності вабила література. Спочатку пробував свої сили як драматург, писав сатиричні п’єси для театру, але успіху ці твори не мали. Згодом вирішив видавати літературні журнали. Однак справжнє визнання й всенародну любов йому принесли байки. Протягом життя написав майже 200 творів, які перекладено багатьма мовами світу. Найвідомішими серед них є «Бабка і Муравель» (рос. «Стрекоза и Муравей»), «Квартет» (рос. «Квартет»), «Вовк і Ягня» (рос. «Волк и Ягнёнок»). Перші байки І. Крилов написав, наслідуючи Езопа й тексти французького байкаря Жана де Лафонтена. Письменник значно оновив жанр байки. Якщо Езопові твори були напрочуд лаконічними й прозовими, то байки І. Крилова, написані віршованою мовою, увібрали (крім ознак казки про тварин і прислів’я) ознаки оповідання зі стислими характеристиками персонажів та елементами описів. У багатьох його байках мораль виголошує не автор, а один з алегоричних персонажів.
На схилі літ І. Крилов здобув визнання серед співвітчизників. Після смерті митця (1844) у м. Санкт-Петербурзі, у Літньому саду, на народні кошти письменникові поставили пам’ятник, де байкаря зображено в оточенні його персонажів.
Квартет (1811)
Іван Крилов майстерно володіє засобами мови. Кожен із його персонажів має власні інтонації, неповторний характер, що виявляється у діалогах. Крім того, письменник поєднав у байці «Квартет» лексику зі сфери мистецтва (класичної музики) із розмовними словами й висловами. Це створює комічний ефект, а також підкреслює невідповідність задуму учасників квартету їх можливостям і вмінням.
Прочитавши текст байки, знайдіть ці слова і вислови: а) зі сфери мистецтва; б) з розмовної сфери.
Пригодницький роман
Люди завжди прагнули до мандрівок і пригод, до відкриття невідомих земель і прихованих таємниць. Усе це відобразилось у жанрі пригодницького роману, що є одним із найдавніших у літературі. У його основі — незвичайні пригоди, що розгортаються протягом тривалого часу. Події тут відбуваються у світі, сповненому випробувань і стихій. Тому сюжет є стрімким і непередбачуваним, а повороти дії – раптовими. Герої нерідко опиняються в умовах екзотичної природи, доля заносить їх до безлюдних островів, далеких країн і навіть інших континентів. Серед персонажів пригодницьких романів можна зустріти як звичайних людей, які поставлені в незвичайні обставини, так і людей не зовсім звичайних (піратів, відлюдників, дикунів тощо). Головним героям пригодницьких романів доводиться постійно стикатися зі злом і з труднощами, шукати вихід зі скрутних ситуацій і робити складний вибір – моральний чи життєвий. А від цього вибору залежать долі інших людей. Тому герої пригодницьких творів мусять узяти на себе відповідальність за тих, хто поруч.
У пригодницькому романі виявляються деякі риси чарівної казки: боротьба добра і зла, поділ персонажів на позитивних і негативних, далека мандрівка, таємничі предмети, що мають якийсь особливий смисл. Разом з тим у пригодницьких романах знаходимо відлуння окремих історичних фактів і реальних подій. Романісти намагаються переконати читачів у достовірності того, про що йдеться, тому вдаються до детальних описів, свідчень і документів.
Пригодницькі романи захоплюють читачів не тільки своїми пригодами, а ще й характерами персонажів, які прописані глибоко й психологічно достовірно. Автори немовби випробовують людину не тільки на її фізичну міць, але й на духовність. Тому нам цікаво, як будуть діяти герої у складних обставинах. І як ми радіємо за тих, хто завжди йде вперед, не схиляється перед труднощами, допомагає слабким і безсилим! Герої пригодницьких романів – Дік Сенд, Філеас Фог і Паспарту, капітан Грант та його діти, Гаттерас, Немо, Джим Хокінс, Робінзон Крузо та багато інших назавжди з нами! Вони вчать нас не тільки сміливості й мужності, а й людяності, вірності, відданості своїй меті!
Майстрами пригодницького роману вважають Жуля Верна, Роберта Льюїса Стівенсона, Даніеля Дефо, Олександра Бєляєва та інших письменників.
Жуль Верн
1828 — 1905
Жуль Габріель Верн народився 8 лютого 1828 року на острові Фейдо в містечку Нант, що знаходиться на березі найбільшої річки Франції – Луари. Він зростав у самому центрі морського порту, який у дитинстві викликав у нього захоплення і потяг до мандрів. Батько майбутнього письменника, П’єр Верн, був адвокатом, мати, Софі Аллот де ла Фуї, походила з роду бретонців шотландського походження. Жуль Верн також вважав себе бретонцем, а від батька успадкував вишукані паризькі манери і любов до поетичного слова.
Закінчивши семінарію і Королівський коледж у місті Нант, Жуль Верн вирушив до Парижа вивчати право. Батько сподівався, що син допомагатиме йому в адвокатській конторі. Жуль Верн став студентом Сорбоннського університету, але в ті часи надто полюбив театр і літературу. Його приймав у своєму літературному салоні відомий романіст Олександр Дюма, котрий розгледів у юному бретонцеві великий талант володіння словом. За наполяганням батька Жуль Верн все ж таки успішно завершив навчання, отримав диплом ліценціата права, проте залишився в Парижі, щоб продовжувати літературну діяльність.
1857 року митець узяв шлюб із удовою Онориною де Віан, яка мала двох доньок. 1861 року у Жуля й Онорини народився син Мішель. 1863 року Жуль Верн написав свій перший науково-фантастичний роман «П’ять тижнів на повітряній кулі». Він називав цей твір «географічним романом», що відкрив цілу серію творів «Надзвичайні морські подорожі» (всього їх 54). Книговидавець П’єр Жуль Етцель узявся надрукувати твір, зрозумівши, що в літературу прийшов новий талановитий автор. На той час Жулю Вернові було 35 років. Попереду в нього були ще десятки романів про неймовірні пригоди і подорожі, якими зачитувалися його сучасники і які й сьогодні викликають великий інтерес.
Купивши будиночок в містечку Ам’єн, Жуль Верн продовжував писати свої твори і вигадувати нові історії. А коли в нього з’являлися гроші й вільний час, він вирушав у тривалі мандри. Маючи три яхти (усі їх митець називав «Сен-Мішель»), він здійснив на них подорожі до Англії, Португалії, Алжиру, Скандинавії та інших країн. Крім того, Жуль Верн був членом міської ради Ам’єну, виконував численні громадські доручення, у тому числі відповідав за роботу місцевих театру і цирку. 1892 року отримав орден Почесного Легіону, високу нагороду Франції.
П’ятнадцятирічний капітан (1877 — 1878)
У романі Жуля Верна «П'ятнадцятирічний капітан» розповідається про надзвичайну силу волі і відданість юнака, який узяв на себе відповідальність за долю екіпажа корабля. Спочатку події твору розгортаються на китобійному судні «Пілігрим». Назва корабля вказує на те, що шлях мандрівників буде складним і тернистим, як і дорога прочанина до святих місць. Під час морської подорожі основний екіпаж мав виконати такі завдання: зібрати необхідну кількість ворвані (китового жиру) і китового вуса, а також безпечно доправити до Америки дружину і сина судновласника – місіс Уелдон і маленького Джека. Події охоплюють не тільки епізоди із життя хлопця-сироти, а й долі членів екіпажу корабля «Пілігрим», мешканців і рабів містечка Казонде. У творі порушується багато важливих суспільних, моральних і сімейних проблем: свобода і насильство, добро і зло, людина і природа, відповідальність за інших тощо.
Центральний герой твору – п’ятнадцятирічний Дік Сенд. Так його назвали на честь жалісливого перехожого Річарда (зменшувальне Дік), який приніс знайду до притулку, а прізвище хлопчик отримав на згадку про те місце, де його знайшли – Сенд (англ. sand – пісок), піщана коса в гирлі річки Гудзон, біля входу до Нью-Йоркського порту.
Зі слів оповідача відомо, що цей хлопець «audens» – той, хто насмілився. Незважаючи на свій юний вік, він самостійно приймав рішення і виконував усе, на що зважувався. Письменник вказує на відмінність між поняттями «сміливий» і «той, хто насмілився (тобто дерзає)». Перший може бездумно йти на ризик, а другий зажди все старанно обдумує, потім вже діє, і, звісно, таким людям завжди посміхається доля.
Перебіг подій, пов’язаних із долею екіпажу «Пілігрим» (подорожі від Нової Зеландії до берегів Америки, пригоди в Африці), охоплює майже півроку, а в епілозі зображується життя головних героїв через три роки після пережитих пригод.
У своєму творі письменник поєднав розповідь про пригоди героїв із цікавими фактами з географії, біології, фізики. Окрім того, в романі чимало роздумів, пов’язаних із питаннями людського буття і взаємодії людини й природи. Значна частина роману присвячена питанням рабства, осуду бездушного, дикого поводження людини з людиною.
Вправи у Learningapps (автор Леся Сич)
1812 — 1870
Чарльз Діккенс народився 7 лютого 1812 р. на півдні Англії, у передмісті м. Портсмута — м. Лендпорті, у родині чиновника морського відомства. Батько хлопчика не міг матеріально забезпечити багатодітну сім’ю. 1823 р., рятуючись від кредиторів, Діккенси переїхали до Лондона, але й там їм жилося нелегко. Єдиною втіхою для Чарльза була знахідка на горищі будинку батькового клунка з книжками, серед яких були казки й пригодницькі романи. Хлопчика постійно бачили з книжкою – вдома, на шкільному подвір’ї, у церкві, на дитячому майданчику. Проте через батьків борг юному Чарльзові доводилося працювати на фабриці по 10 годин на добу. Ті скрутні часи так глибоко закарбувалися в його пам’яті, що майже в кожному творі можна відчути їх відлуння. Тема важкого дитинства стане однією з провідних у його творчості.
1832 р. Ч. Діккенс здобув місце репортера, а 1833 р. побачило світ його перше оповідання, підписане псевдонімом Боз. 1837 р. вийшла друком перша книжка митця «Нариси Боза». У 1836–1837 рр. він працює над «Посмертними записками Піквікського клубу». Сучасники оцінили цей роман дуже високо, а його публікація принесла письменникові справжній успіх. З роками з’являються романи письменника, присвячені темі злидарства та страждань простих людей («Пригоди Олівера Твіста» — 1838, «Життя і пригоди Ніколаса Нікклбі» — 1839, «Антикварна крамничка» — 1840 та ін.).
Викриваючи жорстокість і несправедливість, митець словом намагався змінити ганебні закони суспільства. 9 червня 1870 р. Ч. Діккенс помер. Його поховано у Вестмінстерському абатстві — усипальниці прославлених людей Англії. Світло від його творів лине й сьогодні. Вони роблять нас чистішими та добрішими душею.
Різдвяна пісня в прозі (1843)
Англійською мовою назва твору звучить «A Christmas Carol in Prose being a Ghost Story of Christmas», дослівно – «Різдвяна пісня в прозі як різдвяне оповідання про привидів» (в українських художніх перекладах «Різдвяна пісня в прозі», «Різдвяна пісня», «Різдвяна історія», «Повість про Різдво за участю Духів» та ін.). Задум написати твір на тему Різдва виник у митця дорогою до Манчестера, куди Чарльза Діккенса запросили в один із найвпливовіших культурно-освітніх клубів виступити з доповіддю про важливість навчання для працівників фабрик і заводів. Тоді письменник вирішив написати твір саме для трударів, щоб навіть найбідніша людина могла купити (за символічну плату 5 шилінгів) і прочитати добру книжку в червоній обкладинці із золотими літерами, щоб у бідняків з’явилися віра і надія в їхньому житті. «Різдвяна пісня в прозі» стала початком серії «Різдвяні історії», куди загалом увійшло три повісті. Ці книжки виходили напередодні Різдва. Діккенс видавав їх власним коштом, упевнений, що освіта і виховання допоможуть вирішити проблеми бідності й злочинності в суспільстві. Працюючи над «Різдвяною піснею в прозі», Чарльз Діккенс годинами блукав Лондоном, аж поки не розходилися по своїх домівках робітники. Митець зізнавався своїм рідним, що по мірі того, як він писав твір, він то плакав, то радів, то знову плакав… Це були сльози співчуття і великої християнської любові. Слово scrooge в англійській мові (після виходу у світ книги «Різдвяна пісня» Ч. Діккенса) стало використовуватися і як власна назва, і абстрактне поняття, що означає «жадібна людина».
Микола Васильович Гоголь
1809 — 1852
До якої культури належить письменник Микола Гоголь — російської чи української? Більшу частину свого життя він жив у Росії і за її межами, писав російською мовою. Разом із тим відобразив у своїх творах звичаї й особливості життя та історії України, а в героях утілив національний колорит і мрію українців про вільне та щасливе життя. Письменник О. Гончар зазначив: «Геній Гоголя постав на українському ґрунті… Він був не тільки російським письменником, а й великим генієм українського народу».
Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 р. в с. Великих Сорочинцях на Полтавщині. Тут, у Спасо-Преображенській церкві, хлопчика похрестили. Ім’я Микола він отримав на честь Святого Миколая, якому молилася мати в церкві в с. Диканьці, неподалік від м. Полтави. Дитинство М. Гоголя минуло в родовому маєтку Василівка (нині — с. Гоголеве).
Батько Гоголя, Василь Опанасович, прищепив інтерес до мистецтва своїм дітям — Миколі, його брату Івану й сестрам Анні, Ользі, Єлизаветі, Марії. 1818 р. двох братів відправили до Полтави вчитися в повітовому училищі, але через рік Іван захворів і помер. А Миколу, який дуже переживав втрату брата, батькам довелося забрати додому. Хлопець продовжив навчання в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородка. У березні 1825 р., коли хлопець навчався в 6 класі, прийшла страшна звістка — помер батько. Микола мусив стати опорою для матері й сестер. Усе життя М. Гоголь опікувався своєю родиною, займався господарськими справами, вихованням і навчанням сестер. У грудні 1828 р. М. Гоголь разом із приятелем О. Данилевським приїхав до Петербурга. Після довгих поневірянь юнак знайшов місце дрібного чиновника в одному з господарських департаментів. Він щодня ходив на службу, переписував папери, але мріяв стати письменником.
Перший його твір — драма «Ганц Кюхельгартен», що вийшла друком під псевдонімом В. Алов 1829 р., не мала успіху. Схвильований невдачею, М. Гоголь скупив і спалив увесь наклад книжки. Проте він знайшов у собі сили знову взятися за перо. Пише повісті про українське життя. Нарешті — перший успіх! У журналі «Отечественные записки» за 1830 р. з’явилася (поки що без імені автора) повість «Басаврюк, або Вечір напередодні Івана Купала». Вона поклала початок збірки повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», яка виходила друком протягом 1831–1832 рр. і принесла славу М. Гоголю. До цієї книжки ввійшли такі відомі твори, як «Сорочинський ярмарок», «Ніч перед Різдвом», «Травнева ніч, або Утоплена» та ін.
У чому ж секрет «Вечорів на хуторі біля Диканьки»? Чому витончений і освічений Петербург зачитувався українськими повістями М. Гоголя? Народні образи, створені Гоголем у літературі, надто відрізнялися від столичного середовища. Це був блискучий розквіт молодого таланту митця, проте тільки перший крок на великому шляху, де його очікували нові повороти й перехрестя...
Ніч перед Різдвом (1831)
М. Гоголь змалював у повісті не відкриту раніше Україну – край, що має свою національну міфологію, фольклор, традиції і звичаї. Він утверджував тим самим культурну самобутність України, яка хоча й називалася тоді Малоросією і входила до складу Російської імперії, проте мала свою неповторність. «Ніч перед Різдвом» написана на підставі спогадів Гоголя про святкування великого християнського свята на його батьківщині. Нерідко він і сам був серед колядників, брав участь у веселому різдвяному дійстві. Як людина віруюча, письменник відобразив у творі незриму присутність нечистої сили та її боротьбу за душу людини. Проте людина, котра має в душі Бога, на думку Гоголя, завжди поборе диявола (чорта) і вийде з цієї боротьби до нового щасливого життя.
Експрес-урок "Ніч перед Різдвом"
"Ніч перед Різдвом" (скорочено)
Фільм "Ночь перед Рождеством"
Антон Павлович Чехов
1860 — 1904
Ім’я російського письменника Антона Чехова називають разом з іменами Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Володимира Короленка та інших видатних класиків. Однак, на відміну від них, він не писав великих за обсягом творів, а увійшов в історію літератури як майстер оповідань, повістей і п’єс. У чому секрет геніальності письменника? На кількох сторінках тексту він умів показати глибину людської психології та порушити важливі проблеми суспільства на межі XIX–XX ст. Твори А. Чехова одночасно смішні та серйозні, у них комічне поєднується з гірким щемом через те, що люди живуть без певної мети, мрій і кохання. Письменник показав, що людина перестала бути сама собою й не знає, для чого вона живе на землі.
Разом із тим твори А. Чехова залишають світлу надію на краще, вони навчають нас боротися з духовною ницістю, бути вимогливими до себе, порядними й інтелігентними людьми. На будинку митця висіла табличка «Доктор Чехов». Справді, він був лікарем, але лікував не лише хвороби, а й людські душі.
Антон Павлович Чехов народився 29 січня 1860 р. в м. Таганрозі, невеличкому портовому містечку на березі Азовського моря. Мав українські корені по лінії бабусі, знав українську мову й культуру з дитинства. Його батько, Павло Єгорович, був дрібним крамарем і водночас мав мистецькі здібності: любив малювати, грав на скрипці, співав у церковному хорі. Мати, Євгенія Яківна, уміла цікаво розповідати про нелегкі життєві випадки, про свої подорожі Росією разом із своїм батьком — купцем. Від неї майбутній письменник успадкував талант розповідача.
З дитинства хлопчик багато читав, відвідував театр, любов до якого зберіг протягом життя. Згодом батько збанкрутів, і сім’я переїхала до Москви. Юнак у пошуках заробітку починає працювати в редакціях газет і журналів. Публіка впізнавала його за численними псевдонімами — Антоша Чехонте, Антон Ч., Брат мого брата та ін.
1884 р. А. Чехов закінчив Московський університет і зайнявся лікарською практикою, яку ніколи не залишав. Однак усе більше його вабила літературна діяльність. Спочатку він пише короткі смішні оповідання про випадки із звичайного життя, але згодом його твори стають довшими й глибшими за змістом. В оповіданнях, повістях і драматичних творах письменника йдеться про те, що в суспільстві зникають людяність, духовність, інтелігентність і сам сенс існування людини. Величезний вплив на його творчість справила здійснена в 1890 р. важка й небезпечна подорож на острів Сахалін, де А. Чехов вивчав умови життя засуджених до каторжних робіт, уперше порушивши питання про гуманність суспільства, що прирікає своїх громадян до такого нелюдського життя.
У 1892 р. він купив невеличку садибу в м. Меліховому, неподалік від Москви. Тут лікував хворих, писав твори, а ще — посадив прекрасний сад, доглядав улюблені троянди. На його думку, кожна людина повинна виростити свій сад, тоді вся земля стане прекраснішою. «Сад» можна розуміти і в прямому, і в переносному сенсі — як добрі справи, які має залишити після себе людина. Він хотів, щоб людина була духовно досконалою. «У людини все має бути прекрасним — і одяг, і душа, і думки», — писав митець.
Антон Чехов багато подорожував Україною, побував на Полтавщині, Харківщині, Сумщині, у Криму. У зв’язку із погіршенням стану здоров’я в 1898 р. письменник переїжджає в м. Ялту, де жив до кінця свого життя. У ялтинський період були написані прекрасні оповідання — «Анна на шиї», «Дама з собачкою», п’єси — «Три сестри», «Вишневий сад» та ін.
Антона Чехова хочеться читати й перечитувати, і кожний знайде в нього те, що співзвучне його душі…
Експрес-урок. Роберт Шеклі.
.
Тварини
|
Уявні перетворення Кліві
|
Результат
|
Пантера
|
пантера-самиця
|
пантера-відступила
|
Вовки
|
вовчиця→пантера→змія
|
вовки відскочили
|
Пантера і Вовки
|
птах
|
Хижаки втратили інтерес
|
Дятел
|
кущ
|
Птах почав клювати «стовбур»
|
Стерв’ятники
|
труп
|
У стерв’ятників з’явився апетит
|
Пантера і вовки
|
смолоскип
|
Пантера й вовки втекли
|
Всі тварини
|
пожежа, бурхливе полум’я
|
Повна перемога над тваринним світом
|
Результат: «Він боровся з цією планетою за її правилами і переміг... Так і мало бути. Хіба завдяки своєму розуму й умінню пристосуватися людина не була завжди і скрізь царем природи?»
| ||
Мацуо Басьо
Японія - країна Мацуо Басьо
Біографія Мацуо Басьо
Експрес-урок "Загадки хайку М. Басьо"
Николай Васильевич Гоголь
Художественный фильм "Ночь перед Рождеством"
Реальні герої
|
Фантастичні герої
|
Напівфантастичні герої
|
Вакула, Оксана, голова, дяк, Чуб
|
Чорт, відьма
|
Солоха, Пацюк
|
Вакула
|
Оксана
|
1. Відомості про героїв
| |
син Солохи, коваль, «займався малюванням», «богобоязкий чоловік», сильний (гне руками підкови)
|
17 років; дочка заможного козака Чуба; має багате придане
|
2. Портрет
| |
«Силач і козак хоч куди», красень (у запорозькому кафтані дуже сподобався цариці
|
«красуня на все село», чорні брови... чорні коси...»
|
3. Риси характеру
| |
добрий, щирий; вірний; має чисте серце; рішучий і винахідливий; наполегливий у досягненні мети (не кидає залицяння до Оксани); сміливий (подорожує по небу); кмітливий (перехитрив чорта).
|
весела, життєрадісна; кокетлива, грайлива, горда, примхлива; пишається своєю красою, самовдоволена
|
4. Почуття героїв
| |
щиро кохає, не приховує своїх почуттів; терпить образи, насмішки від Оксани
|
Кокетує ® зневажає ® ображає ® кається ® картає себе ® хвилюється ® переживає ® закохується ® радіє
|
5. Вчинки
| |
за допомогою чорта дістав черевички для коханої; свій гріх (угоду із чортом) Вакула спокутував тим, що намалював у церкві такого гидкого чорта у пеклі, «що всі плювали, проходячи повз нього»
|
ставить умову — дістати черевички цариці; здатна усвідомити свої помилки; відмовляється від черевичків і признається, що любить Вакулу
|
Висновок
| |
довгоочікуване взаємне почуття
| |
Реальне
|
Фантастичне
|
Традиції святкування Різдва; місця подій (Диканька, Петербург); природа України; побутові деталі; опис деталей одягу; історичні особи, козацтво; характери героїв.
|
відьма верхи на мітлі краде зорі, запихає їх до рукава; чорт краде місяць, місяць вилітає крізь димар і повертається на небо; вареники слухняно залітають Пацюку до рота; політ Вакули на спині в чорта до Петербурга й назад; помело відьми літає в повітрі, чорт перетворюється на коня; чорт зменшується і ховається у кишеню Вакули; Вакула дістає черевики самої цариці.
|
В.Г. Короленко. Біографія
Слепой музыкант / The Blind Musician (1960)
Аудіокнига за повістю Володимира Короленка "Сліпий музикант"
Літературний пазл "Герої повісті В. Короленка"
Встановіть ланцюжок подій, які показують дорослішання Петруся під впливом Максима і власного погляду на життя
DOVIDKA.BIZ.UA: Видатні сліпі люди Характеристика героїв повісті 18 цікавих фактів про В. Короленка Що нам потрібно для щастя?
Життя прожить не поле перейти
Життя прожить не поле перейти, Буває свято у житті і будні. І тяжко зрозуміть, чо головне в житті, І розібрать де вороги де друзі. Ідем ми стежкою протоптаною кимось, Своя стежина заросла травою. І голос чийсь промовить, "зупинись"! Багато хто іде ще за тобою. Стежина в кожного повинна буть своя, І кожен сам життя своє планує. Нехай ніщо тебе не зупиня, І щасття побудоване не розруйнує. Нехай не буде вдачі ворогам, А друзі будуть вірні до могили. Живи і радуйся забувши лік рокам, І будь коханою завжди віднині. Життя прожить не поле перейти, З роками гаснуть всі надії. Стежину правильну знаю знайдеш ти, В коханиі щира будеш і вірна мрії. Люба Луценко
Встановіть ланцюжок подій, які показують дорослішання Петруся під впливом Максима і власного погляду на життя |
Творче завдання:
І -ІІ рів. - Скласти гронування, використовуючи опорну схему "Роберт Бернс"
ІІІ рів. - зробити аналіз вірша, використавши початок з даної схеми:
Рей Дуглас Бредбері "Усмішка"
Додатково:
Експрес-урок
Рей Бредбері "Усмiшка". Аудіокнига
Генрі Водсворт Лонгфелло. "Пісня про Гайавату".
Завдання:
1) Подивитися фільм про письменника.
2) Підручник, стор. 199-202, ознайомитися з біографією;
Біографія письменника
Експрес урок Генрі Лонгфелло Пісня про Гайявату 1
Немає коментарів:
Дописати коментар